Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... А до того —
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
25 грудня 1845 в Переяславі
Тарас Шевченко був також талановитим художником. Збереглося 835 малюнків та картин Кобзаря. Здебільшого – в оригіналах і частково – в гравюрах на металі та дереві.
- ЧитатиЧитати
Це поема-послання Тараса Шевченка. Вона датується 14 грудня 1845 року. Автор вкладає особливу суть і символіку у заголовок. Шевченко пов'язує її з українською елітою, яка покликана нести відповідальність за долю свого народу.
«Мертві» – минулі покоління української старшини й гетьманства.
«Живі» – люди байдужі, пасивні. Люди, які не усвідомлюють своєї місії.
«Ненарожденні» – майбутні покоління.
- І вам слава, сині гори...
уривок з поеми «Кавказ», 1845 рік, Переяслав
Реве та стогне Дніпр широкий...уривок з поеми «Причинна», 1837 рік
Іду я тихою ходою...уривок з поезії «Сон» – «Гори мої високії»
