Творчість Казимира Малевича характерна автопортретами. Ці картини є своєрідною хронікою його життя. Кожна передає емоційний стан, в якому перебував автор на час написання автопортретів. Відомо про п'ять канонічних автопортретів Малевича. Найбільш ранній датується 1907 роком, а останній – 1934 роком.
Казимир Малевич завжди підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село. Художник надихався настінним розписом, який був поширений у селах, що відіграло помітну роль у його супрематичній та кубістичній творчості.
Малевич також захоплювався іншими елементами народної творчості, зокрема вишивкою. Художник не тільки сам вишивав, а й створював ескізи, за якими потім майстри народного промислу робили вишивки.
Казимир Малевич писав листи українською мовою. Ось, наприклад, цитата з листа Малевича Ірині Жданко (дружині художника Льва Крамаренка):
«В Київі кажуть еди хоч відбавляй – вишні черешні та друга ягода що росте пиля самої землі. От би добре було вареників з сметаною та оцієї ягоди з молоком та с сахаром. Еще кажуть поросята в будинку вчених на обід можна брати».
3 липня 1931 рік
Казимир Малевич – єдиний український художник, у творчості якого відбито тему Голодомору 1932–1933 років. Він є автором твору, виконаного олівцем, який відомий під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод». На малюнку зображено три фігури, риси обличчя у яких замінено на серп і молот, хрест, труну.
Картина «Людина, що біжить». Образ присвячено Голодомору 1933 року.
«Супрематизм 65»1915 рік
«Голова селянської дівчини»1913 рік
«Зимовий пейзаж»кінець 1920-х років
«Письмовий стіл і кімната»1913 рік