МАНДРІВНЕ ПИВО

IPA – о, скільки трепету вже кілька століть викликають ці три літери серед людей, які люблять пиво. Чому охмелений світлий ель привертає до себе стільки уваги? І до чого тут взагалі Індія?

Запрошуємо на короткий екскурс.

Абревіатура, що стала легендою

Навіть якщо ви не надто глибоко занурювалися у світ пивних стилів, усе одно напевно вже могли бачити ці літери на пляшках чи баночках.

Це світле пиво – родом із Англії. Для його приготування використовують елеві дріжджі, що бродять за вищих температур, ніж лагерні – а отже такий напій можна готувати цілий рік. Також характерною його ознакою є використання великої кількості хмелю. Про перші рецепти цього пива майже нічого невідомо, але зазвичай воно має насичений смак із гірчинкою, яку збалансовують фруктові нотки, і такий же аромат.

Правильно вимовляти назву стилю так: Ай-Пі-Ей. Позначають ці три літери слова India Pale Ale відповідно – або ж Індійський світлий ель.

Чому індійський? Почнімо з того, що хміль не завжди був обо'язковим складником пива, а особливо – англійських елів. Їх могли варити із різною травою або сумішшю трав, яку називали грюйт. Але згодом пивовари помітили, що саме хміль, який є натуральним консервантом, допомагає пиву краще зберігати свої якості протягом довшого часу.

Звідси й виросли ноги в історії про те, що ІРА з'явився у якості пива, яке Англія відправляла у тривалу багатомісячну подорож морем до своїх колоністів в Індії. Варити там через спеку було тоді було неможливо, а військовим, морякам і цивільним з британських островів без доброї пінти дуже тужливо жилося так далеко від дому. І через це нібито до пива і додавали більше хмелю, а також робили більш міцним – аби воно дісталося пункту призначення у притомному стані.

Першість у цій історії часто приписують Джорджу Ходжсону і його лондонській пивоварні Bow Brewey. Нібито у 1780-их він відправив до Індії своє міцне пиво October ale, яке перед тим витримували у бочках як вино. І за час подорожі воно навіть поліпшилося, ставши прототипом ІРА і на тривалий час зробивши Ходжсона монополістом на індійських землях.

Однак багато дослідників схиляються до думки, що усе було трохи не так. Більш правдоподібною виглядає версія історії, згідно з якою щедро охмелений і міцний ель - пейл ель – почали варити в Англії раніше. І ніякого нового стилю для експорту до Індії ніхто навмисно не вигадував. І порада про те, що хміль «абсолютно необхідно» додавати до пива при експортуванні до теплих широт, з'явилася раніше. І пиво у діапазоні 6-7% алкоголю аж ніяк не було надміцним за нормами того часу. І експортував до Індії його не лише Ходжсон – приміром, після побудови залізниці між Лондоном і містечком Бертон-апон-Трент тамтешні пивоварні також отримали простий спосіб успішно експортувати свої охмелені елі до Індії.

Спершу їх саме так і називали – світлі елі для Індії. А назва «East India Pale Ale», яку трансформували в абревіатуру IPA, імовірно вперше з'явилася у газеті The Liverpool Mercury у 1835 році. Вона швидко прижилася, і таке «індійське» пиво стали пити не лише у колоніях, але й у самій Англії.

І так, застосували ту назву у публікації саме до пива Ходжсона. Тому що Bow Brewery справді продавала багато пива в Індії і тривалий час асоціювалася із ІРА, поки не відійшла в історію у 1927 році.

США: переосмислити все

До речі, до того часу і сам стиль ІРА, який хоча і встиг полюбитися не лише у колоніях, а й на батьківщині, почав зникати як явище. Після Першої Світової війни через брак складників, податки та законодавчі норми англійське пиво ставало дедалі більш легким і простим.

Окрім того, після виокремлення чистої культури лагерних дріджів, появи електроенергії та холодильників і розвитку транспортного сполучення конкурувати із кришталево чистими лагерами, які стали зночно доступнішими і, можливо, зрозумілішими більшій кільсті людей, стало важче.

Другу Світову ІРА пережив ще важче, і можливо геть не дійшов би до наших днів, якби не CAMRA – Кампанія за порятунок справжнього елю. Це рух ентузіастів, які у 1970-их роках почали лобіювати відновлення історичних традицій пивоваріння у Британії і досі пильно за цим стежать.

У той же час не меншу роль у сучасній популярності ІРА в світі відіграли на іншому боці світу американські пивовари, які у 1970-их роках почали крафтову революцію. Такі броварні як Sierra Nevada та Anchor прагнули відновити інтерес до історичних стилів пива. І до охмелених світлих елів у тому числі. Для цього вони використовували місцеві каліфорнійські різновиди хмелю, які суттєво відрізняються від традиційних англійських. Citra, Cascade, Centennial, Simcoe Amarillo – завдяки ним американські версії ІРА значно відрізнялися від англійських, маючи більш насичені аромати цитрусових і хвої та потужнішої гірчинки у смаку.

Так з'явився зовсім новий підстиль – AIPA або американський світлий індійських ель. Це, звісно, трохи дивно лунає, враховуючи, що до жодних індійських колоній він ніколи не міг подорожувати. Але інтерес до нього хутко ширився як всередині США так і за його межами.

Від революції до еволюції

З роками американські пивовари опановували нове обладнання і техніки, пивоварні вигулькували одна за одною, селекціонери почали створбвати нові різновиди хмелів, пиво ставало ще гіркішим, ще міцнішим – подвійний ІРА (DIPA), потрійний ІРА (TIPA)... Потім напротивагу агресивним ІРА західного узбережжя США з'явилися більш м'які і тропічні NEIPA (ми детально описали цей підстиль в іншій статті). Ринок ріс і вимагав більшого розмаїття – так з'явилася темна версія Black IPA, полегшений в алкоголі Session IPA, гібрийдний стиль кислого Sour IPA, солодкий Milkshake IPA із лактозою – перелічити їх усі буде дуже складно.

Тим паче, що з Америки десь під кінець 2000-их стиль знову перекочував до Європи. AIPA почали варити навіть у Британії – зокрема, одними з перших були Brewdog із їхнім Punk IPA. А потім крафтовий бум накрив й інші країни – Норвегію, Данію, Польщу, Естонію, ба навіть країни, які традиційно вважають «винними» – Іспанію, Італію, Францію.

До середини 2010-их ця феєрія хмелю дісталася й України. Спершу це – як і всюди – були експерименти домашніх пивоварів і поодинокі спроби невеликих броварень. Згодом з'явилося те, що тепер можна назвати першою хвилею українських крафтових пивоварень – Varvar, Pravda, K&F та кілька інших зробили ІРА невід'ємною частиною своїх регулярних варок.

За ними прийшли багато інших: Underwood, Rebrew, Ten Men, 2085 – тепер в Україні можна скуштувати десятки варіацій місцевих версій ІРА. Були навіть спроби варити його на тутешніх різновидах хмелю. І спільні варки із пивоварами з ЄС та США. З'явилася культура пивних фестивалів. Та наша велика спільнота поціновувачів цього напою.

І, звісно, це далеко не кінець. Нові підстилі, варіації хмелю, техніки та пивоварні продовжують з'являтися зі ще більшою швидкістю. Усе це аж ніяк не означає, що ви зобов'язані любити ІРА. Але, якщо ви ще не мали з ним справи – дайте цьому стилеві з його багатою історією та різноманіттям бодай один шанс.

Якщо ж ви – як і ми – вже давно міцно потоваришували з ним, то просто продовжуйте і насолоджуйтеся :)