Contra spem spero!


Contra spem spero! — Без надії сподіваюсь! (лат.)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

2 травня 1890 року

  • Ви щасливі, пречистії зорі...


    Ви щасливі, пречистії зорі,
    ваші промені – ваша розмова;
    якби я ваші промені мала,
    я б ніколи не мовила слова.

    Ви щасливі, високії зорі,
    все на світі вам видко звисока;
    якби я так високо стояла,
    хай була б я весь вік одинока.

    Ви щасливі, холоднії зорі,
    ясні, тверді, неначе з кришталю;
    якби я була зіркою в небі,
    я б не знала ні туги, ні жалю.

    «Відгуки», 18 липня 1900 року

  • Де поділися ви, голоснії слова...


    Де поділися ви, голоснії слова,
    що без вас моя туга німа?
    Розточилися ви, як весняна вода
    по ярах, по байраках, по балках.
    Чом не станете ви, як на морі вали,
    не гукнете одважно до неба,
    не заглушите туги прибоєм гучним,
    не розіб’єте смутку моєї душі
    міцним напрасним натиском бурі?

    Я не на те, слова, ховала вас
    і напоїла крів’ю свого серця,
    щоб ви лилися, мов отрута млява,
    і посідали душі, мов іржа.
    Промінням ясним, хвилями буйними,
    прудкими іскрами, летючими зірками,
    палкими блискавицями, мечами
    хотіла б я вас виховать, слова!

    Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
    щоб краяли, та не труїли серце,
    щоб піснею були, а не квилінням.
    Вражайте, ріжте, навіть убивайте,
    не будьте тільки дощиком осіннім,
    палайте чи паліть, та не в’яліть!

    26 серпня 1900 року

  • Як дитиною, бувало..

    «Думи і мрії», 2 лютого 1897 року

  • Надія

    «На крилах пісень», Луцьк, 1880 рік

  • Плющ

    Поза збірками, 1900 рік

  • Хотіла б я піснею стати...

    «Думи і мрії», 18931894 роки

Леся Українка гарно співала і знала напам’ять понад 200 пісень. Багато народних пісень було записано саме з голосу Лесі Климентом Квіткою – українським музикознавцем-фольклористом, який також був чоловіком поетеси.

«Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі», – йдеться у записах автора.

Активно використовуючи фонограф, Климент записав і тим самим зберіг для нащадків голоси Івана Франка, Лесі Українки, кобзаря Гната Гончаренка й інших українських митців.

Ось, наприклад, єдиний запис голосу Лесі Українки: