Чого являєшся мені...


Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.

Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

«Зів'яле листя», 1907 рік

  • Ой ти, дівчино, з горіха зерня...


    Oй ти, дівчино, з горіха зерня,
    Чом твоє серденько — колюче терня?
    Чом твої устонька — тиха молитва,
    А твоє слово остре, як бритва?
    Чом твої очі сяють тим чаром,
    Що то запалює серце пожаром?
    Ох, тії очі темніші ночі,
    Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
    І чом твій усміх —для мене скрута,
    Серце бентежить, як буря люта?
    Ой ти, дівчино, ясная зоре!
    Ти мої радощі, ти моє горе!
    Тебе видаючи, любити мушу,
    Тебе кохаючи, загублю душу.

    «Зів'яле листя», 1896 рік
    Вірш-присвята Целінці Журовській

  • Мойсей


    В основі глибокої філософської поеми – відомий сюжет біблійного оповідання про виведення Мойсеєм іудейського народу в землю обітовану. У творі постає проблема взаємин вождя і народу, це твір про майбутні сили мас, здатних висунути зі свого середовища в процесі революційного руху проводирів, що приведуть до перемоги.

    1905 рік

    Читати пролог
  • Фарбований лис


    Казка Івана Франка зі збірки «Коли ще звірі говорили» 1899 року. В цьому творі засуджуються обман, хитрість, нечесність, властолюбство; висміюються боягузтво, пихатість та зарозумілість людей, схожих на головного героя – Лиса Микиту. Головний посил автора – в житті треба завжди діяти так, щоб сумління і душа були чистими. Використовуючи інших людей, можна залізти дуже високо, але й падати буде неодмінно дуже болісно.

    Читати