Бельгія — це країна, у якій упродовж останніх п’яти років подвоїлася кількість пивоварень. Тепер їх кілька сотень, і за обсягами виробництва пива Бельгія входить до десятки лідерів Європи.

Враховуючи, що за площею країна — ледь більша, ніж Київська область, а за населенням — трохи перевищує Великий Лондон, не дивно, що більшість свого пива вона експортує.

Звісно, неважко загубитися серед усього цього численного імпорту. Але є у Бельгії пивоварні, чиї пляшки на поличці поціновувачі впізнають одразу, де б вони не опинилися.

St.Bernardus — саме з таких.

КАРТИ, МОНАХИ І ДВА СИРОВАРИ

Загалом бельгійському пиву часто можуть виводити родовід ледь не від Адама, приписуючи конкретним сучасним брендам тисячолітню історію дотримання древніх рецептур. Здебільшого це маркетингова маячня.

Звісно, існують доволі сиві пивні традиції, але дозволимо собі припустити, що пік розквіту знаменитого бельгійського пива припав на 19 століття. Тоді, зокрема, монахи у Франції зазнавали податкового тиску з боку уряду внаслідок революції та в пошуках нових обителей для усамітнення прибували до сусідньої Бельгії, яка щойно проголосила незалежність від Нідерландів.

Приблизно ж у тому вигляді, у якому ми його любимо і знаємо нині, бельгійське пиво сформувалось у першій половині 20 століття. У другій половині воно, втім, ледь не зникло. Але зусиллями багатьох людей блонди, бланші, дубли, трипли та квадрупли таки дійшли до наших днів.

Серед таких людей були двоє виробників сиру з невеликого фламандського села Вату на кордоні з Францією.

Саме туди з абатства Mont Des Cats на однойменному французькому пагорбі у 1904 році прибули монахи-траппісти католицького ордену цистерціанців.

У Вату, окрім нової обителі Refuge Notre Dame de St.Bernard, покровителем якої був Бернард Клервоський, вони заснували сироварню — аби нею заробляти собі на життя і потреби братії.

Через 30 років антиклерикальні настрої у Франції розвіялися, тож монахи змогли повернутися додому. Можливо, їхня сироварня так і залишалася б назавжди занедбаною, якби її не викупили брати Еварист і Антуан Деконінки.

Одна з марок, під якою вони випускали сир, називалася St.Bernard Watou. Вже згодом бізнес процвітав — виробництво у регіоні значно розширили.

Але однієї групи монахів для цієї історії виявилося замало. Поруч із місцями, де відбуваються події нашої оповіді, у селі Вествлетерен, існувало абатство Saint-Sixtus. Його ченці також переселилися з Франції. І з 1839 року вони забезпечували свій побут тим, що варили і продавали смачне пиво.

Посмакувати келихом-другим того спеціалітету за грою у карти десь у місцевому кафе любив й Еварист Деконінк. І нема часу довго пояснювати — просто прийміть, що одним із людей, з яким він грав у карти недільними вечорами… був настоятель абатства у Вествлетерені Дом Жерардус.

Коли він очолив Saint-Sixtus у 1941-му, йому було 36. І саме тоді він вирішив обмежити пивоваріння у монастирі до потреб ченців та місцевої спільноти.

Продовжити комерційний випуск пива натомість запропонували Еваристу Деконінку.

Відмовитися від такої пропозиції було дуже складно — пиво Saint-Sixtus тоді мало попит далеко за межами стін обителі й навіть барів у навколишніх муніципалітетах.

Окрім того, південь Вестхуку — регіону, у якому розташоване Вату — ще з 15 століття називали «хмелевим садом Європи», отже, варити пиво тут було цілком логічним рішенням.

Тож у 1946-му Еварист Деконінк отримав ліцензію, згідно з якою 30 років мав право варити і продавати пиво Saint-Sixtus. Так почалась історії броварні St.Bernardus.

ВРАНЦІ СИР, ВВЕЧЕРІ ПИВО

Втім, досвіду у варінні пива брати Деконінки не мали. Тож на поміч їм із Вествлетерена відрядили монаха-пивовара польського походження Матьє Шафранскі.

І на нове виробництво у Вату він прибув не лише зі знаннями, а й з оригінальними дріжджами, на яких зброджували Saint-Sixtus. Саме вони відіграють одну з ключових ролей у формуванні смаку й аромату напою.

Стилі пива у Вествлетерені позначали номерами: 4 — бельгійський блонд, 6 — траппістське ординарне, 8 — дубл і найзнаменитіше — 12, під яким варили квадрупл. На St.Bernardus дотримувалися такого ж принципу. У підсумку через багато років народиться безліч спекуляцій, але про це згодом.

Процеси у Вату вдалося налагодити на повну потужність — зранку на St.Bernardus виготовляли сир, ввечері — пиво. Так тривало певний час, поки Еварист не збагнув, що до пива душа у нього лежить трохи більше, і в 1959 році передав виробництво сиру іншій компанії.

Він покинув цей світ у 1976 році. Але до того встиг перетворити свій пивний бізнес на сімейну справу. Ще до того, як наймолодша з його доньок Бернадетт вийшла заміж (вгадайте, хто проводив церемонію — так, той самий настоятель монастиря у Вествлетерені) за чоловіка на ім’я Гай Клаус, останній почав активно допомагати майбутньому тестеві на пивоварні.

Він опанував хист від монахів з інших знакових для пивоваріння абатств — Westmalle і Chimay. І саме Клаус у 1960-х зміг провести перемовини й достроково продовжити ліцензійну угоду з Saint-Sixtus іще на 30 років.

НЕ КАНОНІЧНЕ ПИВО

Загалом Гай Клаус успішно прокерував броварнею кілька десятків років.

Складнощі почали виникати ближче до початку 1990-их, коли спливав термін нової угоди.

Річ у тім, що до того часу траппістське пиво ставало дедалі популярнішим — не в останню чергу завдяки зусиллям пивного ентузіаста, популяризатора і письменника Майкла Джексона (не плутайте його з королем поп-музики), який відкрив красу бельгійського пива широкому загалу, а надто — американцям.

З’явилася Міжнародна асоціація траппістів, що переписала правила, згідно з якими пивоварні могли зараховувати себе до їхнього числа. «Справжніх траппістів» почали маркувати вже впізнаваним нині шестигранним знаком із написом Authentic Trappist Product. Щоб отримати його, пивоварня мала відповідати суворим правилами. Зокрема, пиво мусило бути зварене у стінах діючого монастиря — самими ченцями або під їхнім наглядом.

Звісно, St.Bernardus, хоч і пускав своє коріння в обитель Mont Des Cats, від якої пішли майже всі бельгійські траппістські пивоварні, такого статусу мати не міг.

А отже, у 1992 році єдиним місцем, де варили славетне пиво Saint-Sixtus, залишився Westvleteren. Враховуючи маленькі виробничі потужності, через дефіцит та імідж «найкращого пива у світі» на нього швидко створився шалений попит, тоді як у St.Bernardus почали рахувати збитки.

Ба більше, згодом запровадили ще один термін сертифікації — абатське пиво. Його присвоювали тим маркам, які варили спільноти монахів (не у стінах монастиря) або ж виробництва, що мали назву діючого чи колишнього монастиря. St.Bernardus і тут нічого не отримав.

«St.Bernardus — це найкраща не-траппістська траппістська пивоварня у світі», — так потім прокоментує ситуацію один із поціновувачів пива, якого цитують у книзі «St.Bernardus. A brewery hidden in the hop fields».

ПРИХОВАНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

А й справді, що саме втратила пивоварня? Хіба що право друкувати на пляшках відповідний значок.

Ну й традиційного монаха на етикетках трішки «переодягли» — він втратив кипу, розстібнув рясу, отримав орден на грудях і загалом, за словами представників пивоварні, став радше міським вельможею — аби не спекулювати на асоціаціях із монастирським пивом.

Але ж пиво, хоч і змінило бренд та назви, по суті лишилося тим самим — яке ще донедавна всі обожнювали й розкуповували.

Згодом дійшло навіть до конспірологічних теорій — а чи не є такий рідкісний Westvleteren XII і St.Bernardus Abt 12 одним і тим самим пивом? Звісно, численні спарені дегустації довели, що ні — попри спільне походження, вони різні. Це ж підтверджує менеджер із продажів пивоварні Марко Пассарелла — за його словами, пивоварні використовують різну воду для пива, та й штами дріжджів за стільки років відрізняються. Але більшість думок сходяться на тому, що і перше, і друге є видатним пивом, а на YouTube-каналі The Craft Beer Channel припустили, що St.Bernardus навіть кращий.

Але щось у цьому світі працює не так. І, попри лютий хайп на Westvleteren, його близнюк St.Bernardus у 1990-их переживав скрутні часи, а під кінець декади пивоварню взагалі виставили на продаж.

Тут у гру і вступив чоловік на ім’я Ганс Депюпер. Уродженець Фландрії, він вів різний бізнес у США. У другій половині 1990-х за щасливим збігом обставин він став інвестором St.Bernardus.

Для Депюпера було очевидним, що смачне пиво з історією має значно більший потенціал — треба тільки правильно його подати й налагодити продаж.

Так з’явилися кілька нових представників лінійки — зокрема Watou Tripel і St. Bernardus Witbier. А ще — пиво почали продавати не лише у пляшках, а й у кегах (St.Bernardus Abt 12 на розлив можна було скуштувати на цьогорічному фестивалі The Glass by Сільпо).

З приходом 2000-х продажі пива нарешті знову почали зростати, St.Bernardus повернув собі увагу на міжнародному ринку, а з появою Марко Пассареллі — того самого експерта з продажу, якого так бракувало пивоварні — цифри ще стрімкіше пішли вгору.

Через те, що броварня у Вату з’явилася у популярному телешоу у 2011 році й багато людей вперше відкрили для себе це пиво, потужностей виробництва взагалі забракло, щоб забезпечити новостворений попит.

«МІСЦЕ ПАЛОМНИЦТВА»

Чим же є St.Bernardus нині, коли це пиво нарешті доступне і на українському ринку?

Історична пивоварня, що стереже традиції? Можливо, але для багатьох бельгійських пивних брендів 75 років — лише початок.

Молода й амбітна комерційна пивоварня? З цим також важко погодитися, враховуючи все вище написане.

Хоча St.Bernardus справді часто вдається до «нетрадиційних» кроків.

Приміром, у 2012 році їхній брендовий бельгійський паб запрацював у Токіо. А нещодавно в асортименті пивоварні з’явилося ще й світле пиво Tokyo — розлите у баночку, що дуже нетипово для цього пивоварного середовища

Ще одна цікава історія — щорічний розлив Abt 12 у магнум-пляшки об’ємом 1,5 літра. Цю традицію почали у 2012 році — і відтоді кожен новий реліз прикрашає оригінальна етикетка роботи щораз нового митця.

Загалом під маркою St.Bernardus зараз виходить дев’ять різних пив. Сім із них досі мають на етикетках усміхненого «ексмонаха» із келишком у руці. До речі, будьте пильними — на кожній тисячній пляшці Abt 12 він підморгує вам.

«У нас немає абатства, у нас немає траппістського пива, а втім, St.Bernardus іноді скидається на місце паломництва», — сказала якось Жулі Депюпер, донька Ганса й одна з керівниць St.Bernardus.

І це чудово дає зрозуміти, що St.Bernardus має не лише багату історію — попереду у цієї пивоварні насичене майбутнє.

Аби вже зараз скуштувати його на смак, пропонуємо знайти у нашій крамниці одне з цих чудових пив. Рекомендуємо, зокрема:

УВАГА: Контент включає інформаційні матеріали про якості та характеристики пива.
Лише для повнолітніх (18+).

надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я