Пшениця – настільки важливий український продукт, що в нашому адвент-календарі ми маємо ще один текст, який стосується страви виробленої із неї.
На цей раз мова йтиметься про колач або калач, як його по-різному називають в тих чи інших регіонах України. Всі ми знаємо, що калач – це такий пухкенький, м’якенький, наче булочка, круглий хліб, який використовується під час весільного обряду, роздається людям опісля поминальної вечері та в багатьох інших святах. Те, що калачі мають округлу форму зумовлене двома причинами: по-перше, такої форми завжди був хліб – так було зручніше його пекти. По-друге, коло чи кільце відображає мислення людей ще з язичницьких часів, які бачили циклічність життя: від народження до смерті, від весни до зими, спостерігали проходження сонця впродовж року повз з ті чи інші сузір’я. У формі калача поєднується наше земне і космічне. Калач нагадує про давній символ уробороса, змія, який скрутився в кільце і поїдає своєю пащею хвоста. Навіть калачеві коси, наче хвилі часу й простору. Ось чому саме цей хліб використовується для обрядів. Все в його магічній кільцевій формі. І як ви вже здогадалися, серцевина калача може бути порожньою, або в її центр поміщається свічка, що символізує зв’язок із космосом та предками.
Не даремно і під час Різдва в деяких регіонах України випікають калачі. Власне різдвяний калач на Гуцульщині називають колачем. На Закарпатті до Різдва випікали крачуни або карачуни. В деяких селах в цих карачунах запікалися ще й інші продукти: шматочок капусти, часник від нечистої сили, зернятка пшениці та кукурудзи, а подекуди посередині хліба заливали мед.
До куті печуть пласку округлу паляничку, яку називають книшем. Часто книшем накривали миску з кутею, або просто клали поряд із кутею та узваром. Подекуди книші роздавали колядникам. Ще в етнографічних матеріалах йдеться про те, що на книші «клали маленький хлібець, який звали душею. У приготуванні книшів відображено культ предків, пов’язаний з вірою у те, що зі смертю людина не припиняє свого життя, а тільки переходить до іншого світу. Померлий робився охоронцем свого роду. Але якщо душу померлого не задобрювати, то він може шкодити. Книші – це жертва душам покійних». Також для здобрення душ покійних прийнято накритий стіл залишати на ніч, щоб вони могли прийти й почастуватися.
Тож коли ви їсте різдвяний калач чи книш, то пам’ятайте про свій зв’язок з тисячами предків, які жили до вас на цій планеті, а також уявіть собі своїх майбутніх нащадків, які сидять за різдвяним столом через багато століть. Зрештою за циклічною теорією космічний час прокрутиться і знову повернеться в цю мить, коли ви читаєте цей текст, як сонце щороку починає сходити все раніше і раніше з кожним днем опісля ночі з 24 на 25 грудня.
Готуйте різдвяний колач за автентичним рецептом гуцульської господині – покрокова інструкція на сайті shuba.life.